Днями завершилася двотижнева сесія Комісії ООН із питань становища жінок.
У ній взяли участь близько 6 тисяч делегатів, серед них 80 міністрів, із 165 держав. Мета зустрічі - прийняття декларації, яка конкретизує основні напрямки глобальних зусиль щодо досягнення гендерної рівності. Голові Комісії з питань становища жінок К’юн Ва Кан доручено передати документ на розгляд ювілейної, 60-ї сесії Генасамблеї ООН, яка відкриється у вересні 2005 року.

Про справи з гендерною рівністю в Україні - в матеріалі психолога Олександра Губенка.

«Жінки складають половину населення Землі, виконують 2/3 всієї роботи, отримують 1/10 частину від світового доходу та володіють менш ніж 1/100 всієї нерухомості». Ці факти із доповіді ООН, підготованої в 1996 році, наочно ілюструють гостроту питання про реальну нерівність прав і можливостей жінок та чоловіків, питання, актуального практично для всіх країн, серед них і для України. Любити й поважати жінок - це в наш час означає змінити соціальну систему, яка створила цю нерівність, щоб надати жінці рівний вибір і рівні права. Особливо це необхідно для нашого суспільства, в якому жіноче питання (й ми це спробуємо довести) стоїть особливо гостро.

Як відомо, жінки складають 54% населення України. Вони переважають не тільки кількісно, але й за рівнем освіти. Серед людей з вищою освітою 64% жінок. Жінки домінують у багатьох сферах суспільного життя, наприклад, у культурі та медичному обслуговуванні. Не можна переоцінити вклад жінок у виховання підростаючого покоління. Традиційним для української культури є те, що основи розвитку особистості закладаються саме матір’ю. Не тільки в сім’ї, але й у школі роль саме жінок є вирішальною, бо абсолютна більшість освітян належить до прекрасної половини людства.

Ще з козацьких часів, коли чоловіки йшли в похід, жінки залишалися самі й самостійно керували родиною та родинним господарством. Це, мабуть, і визначило історично, що українська жінка була незалежною в сім’ї та суспільних відносинах. Класичної патріархальної сім’ї в Україні практично не було, бо наречена, дружина й мати завжди мали свій голос і впливали на прийняття сімейних рішень не менше, ніж чоловіки.

Роль жінки зростає й у наш час. Наприклад, зараз у західних регіонах України чоловік і жінка міняються місцями у виконанні сімейних ролей. Чоловік стає вихователем і доглядає дітей, залишаючись із ними, коли жінка виїжджає на заробітки до країн Західної Європи. Біля 70% складу нашої тимчасової трудової міграції в Італії, Іспанії, Португалії та інших країнах (а це, за різними даними, від 600 тисяч до п’яти мільйонів заробітчан) - це жінки. Жінки в наші непрості часи в багатьох випадках показують себе більш мобільними, гнучкими й такими, що скоріш адаптуються до нових умов, ніж чоловіки. Тому на їхні тендітні плечі лягає ще й тягар утримування сім’ї.

Цікаво простежити, наскільки відображається та значна роль, яку відіграють жінки в нашому суспільстві, їхні інтереси та потреби, в політичному житті країни. Ось деякі цифри та факти. У Верховній Раді жінки-депутати складають 4% від загальної кількості народних представників. У минулому складі парламенту їх було близько 8%. Представництво жінок, таким чином, зменшилося вдвічі. У місцевих радах цього скликання доля депутатів-жінок складає 7-10%. У радах минулого скликання вона становила 10-15%. Присутність жінок тут також істотно знизилася.

Щоправда, вперше в історії України жінка стала прем’єр-міністром. Спасибі за це революції. Юлія Тимошенко демонструє, на що здатна жінка в політиці та в суспільстві. Такого не було з часів Роксолани - щоб чоловіки поставили над собою головою українську жінку. І це не лише перемога коаліції Ющенка, але й перемога жіночого начала в українській політиці.

Але постає важливе питання: чи має намір нова влада здійснювати революційні перетворення у сфері захисту прав жінок, щоб переломити тенденцію витіснення кращої половини людства на узбіччя соціального життя країни? Кому, як не виконавчій владі, яку очолює енергійна й молода жінка-політик, зайнятись рішучими перетвореннями в цій сфері?

Тим більше, що ще одна жінка в новому уряді, міністр культури Оксана Білозір свого часу цілком самостійно обґрунтувала оригінальну ідею щодо гендерного цензу, відповідно до якого не менше третини місць у всіх структурах влади повинні бути надані жінкам. То знову ж таки, кому ж іще, як не жінкам в уряді, відстоювати права своїх сестер? Якщо, звісно, їхній революційний пил щодо жіночого питання не згас від того, що вони опинилися при владі. Але будемо сподіватись на краще...

Продовжуючи розгляд жіночої теми в Україні, візьмемо для порівняння відомості про жіноче лідерство в інших країнах. Рекордсменами жіночого представництва в парламентах є країни Північної Європи - Данія, Швеція та Норвегія, де жінки складають 40-50% серед депутатів. Середня кількість жінок у парламентах світу - 12%. У країнах Західної Європи вона вища за середню та складає 20-30%. Для підтримання жіночого представництва й захисту прав жінок у країнах «третього світу» впроваджені квоти їхньої присутності в органах влади. Зокрема, у парламенті Бангладеш має бути не менше 10% жінок, у законодавчих органах штатів Індії - 20%. Як бачимо, стан питання стосовно жіночої рівності в Україні у порівнянні з іншими країнами світу, навіть тими, що традиційно належали до консервативних та патріархальних, не витримує ніякої критики.

Україна разом із республіками Середньої Азії, Молдовою, Росією та Білоруссю є аутсайдером у вирішенні такого пекучого питання нашої епохи, як жіноча політична рівноправність.

Жінки є також найбільш незахищеною й постраждалою в результаті економічних перетворень верствою суспільства. Серед безробітних питома вага жінок складає 80%, за ту ж саму працю вони отримують у середньому на 14% менше, ніж чоловіки.

Значно зросла кількість представниць слабкої жіночої статі, які задіяні на важких та шкідливих роботах, у великому бізнесі жінок тільки 5%. Вони практично витіснені з політики та ділового життя. Тому не дивна реакція жінок на такі соціальні негаразди - близько 100 тисяч щорічно виїжджають за кордон, за останні 12 років різко впав рівень народжуваності, зростають прояви антисоціальної поведінки - за ґратами близько 100 тисяч правопорушниць.

Якими можуть стати невідкладні завдання жіночого або будь-якого соціального руху, спрямованого на захист інтересів жінок, виправлення тієї кричущої соціальної та політичної несправедливості, яка спостерігається у жіночому питанні?

На нашу думку, це, по-перше, висування політичними партіями й рухами захисту інтересів жінок на пріоритетне місце у своїх програмах. Поки що цього не робить жодна з основних політичних сил.

По-друге, треба наполягати на прийнятті закону про виборчі квоти для жінок у представницьких органах влади, в якому передбачалось би, зокрема, конституційне закріплення цих квот у парламенті та місцевих виборних органах влади на рівні хоча б не менше 20% від загальної кількості обраних депутатів.

Мала б бути відображена підтримка жіночого представництва й у законі про органи адміністративної влади, який би передбачав жіночу квоту в керівництві органу - 20-30% складу - та зобов’язував голову адміністративної структури мати жінку на посаді хоча б одного зі своїх заступників.

Усі вищенаведені заходи спрямовані на захист жінок у політичній сфері. Але не менш гострою є потреба у відстоюванні їхніх прав у сфері зайнятості, ділового життя, бізнесу, освіти. Тому наступною позицією в боротьбі за рівноправність могло б бути прийняття закону проти статевої дискримінації, який би забороняв обмеження прав і можливостей людини за статевою ознакою у сферах трудової діяльності, освіти, обслуговування, бізнесу. До речі, такий закон був прийнятий у Великій Британії 1975 року.

Потрібні рішучі дії проти такого ганебного й принизливого щодо національної гідності факту, як торгівля жінками, яка набула, без перебільшення, катастрофічного масштабу та міжнародного резонансу. Це явище ставить під загрозу фізичне та моральне здоров’я нації.

І нарешті, дуже важливо зробити серію практичних кроків, спрямованих на підтримку та самоствердження жінок, на зміцнення їхніх соціальних позицій на ринку праці, в бізнесі, в житті.

Одна з найгостріших проблем - жіноче безробіття. Треба створити нормальні правові та організаційні умови для розвитку дрібного та середнього бізнесу, де б жінки могли відігравати значну роль і за допомогою якого вирішувалося б питання зайнятості та матеріального самозабезпечення. З цією метою на всіх рівнях - державному, суспільному та приватному - треба сприяти створенню курсів перепідготовки, проведенню бізнес- та психологічних тренінгів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, впевненості у своїх силах, заповзятливості та ділової ініціативи.

Новим керівникам суспільства, яких поставила до влади революція, нашим політичним мужам нарешті треба зрозуміти просту істину: демократія без жінки - це не демократія!